Поезія Прохоренко Н.І.
Біль
- Деталі
- Створено: Вівторок, 23 лютого 2016, 10:49
З квітів та лампадок вироста курган,
Вдячна Україна згадує Майдан.
В лабіринтах пам’яті кожного із нас,
Не забудеться ніколи той буремний час.
Тоді не повірив наш мудрий народ,
Що буває мед солодкий з сатанинських сот,
Бо на справді – в них отрута та гіркий обман,
Не змирились, не скорились і повстав Майдан.
Та не було головних й головніших,
І кожне серце билося для інших.
Єднались і долі, і душі й серця,
Бо кожний готовий іти до кінця.
Хвилина мовчання – Майдан занімів,
Стослізна молитва за наших синів.
Печалить душу «Плине кача»,
А серце знову навпіл наче,
Бо й досі триває триклята війна,
І сотня на небі уже не одна.
Й сьогодні Майдан- незагоєна рана,
Зло і біда не пішли в небуття.
Тільки б повага пам’ять і шана,
Не сталі коротші за наше життя.
Єднаймося
- Деталі
- Створено: Вівторок, 27 січня 2015, 19:21
Тримаймось!
Стала вища земля від тисяч могил,
І душа не вміщає вже болю
Дай, Боже,витримки, дай Боже сил,
Засій добром криваве поле бою.
Далеко нібито від нас війна,
Й жоден снаряд сюди не долітає,
Проте, як виглядає сатана,
Вже кожен українець знає.
Колись співали все вони:
«Хотят ли русские войны?»
Відчули ми – батьки й сини,
Що хочуть нелюді «войны».
Загартовані болем, стійкі і суворі
Сповна пізнаєм всю трагедію й жах,
Бо те, що вчиняють кремлівські потвори,
Навіть уяву приводить у страх.
Щоб ми жили в добрі і мирі
На Богом подарованій землі
Кращі із кращих відлітають в вирій,
Як ті гамзатовські печальні журавлі.
Правда - одна, хто хоче – її бачить,
А від брехні ніщо не захистить,
Смертей і ран народ наш не пробачить
Ніхто не забуде, і Бог не простить.
Єднаймось, як пшеничне перевесло,
Аби все зло, все лихо скресло.
А ті, хто нашою втішаються бідою,
Наситяться не славою – ганьбою.
Прохоренко Н.І. 26.01.2015
Ти не сумуй, що відцвіло вже літо
- Деталі
- Створено: Понеділок, 04 серпня 2014, 08:58
Ти не сумуй, що відцвіло вже літо,
Що відлетіли в вирій журавлі,
Що барви літні в осінь перелито
Й вона тепер царює на землі...
Мій любий, незрадливий друг!
Яка краса пливе під небесами!!!
Все відклади й поглянь навкруг, -
Це ж просто - Левітан без рами.
Від осені годі шукати спасіння,
Та й літо минуле прийде тільки в сни...
Та ти не печальсь,
Бо стежина осіння
Нас попри все приведе до весни!!!!!!
Іршанський ліс. 8 жовтня 2012
Московським горе - підписантам
- Деталі
- Створено: Понеділок, 23 червня 2014, 11:55
Не радіємо ми цьогорічній весні,
Бо віднині живем, як на справжній війні,
А все тому, що, бачите, в Кремлі
Захотілось панувати на чужій землі.
Вони - як хижа й підступна орда, -
Де тільки ступлять – там горе й біда.
Жартує крізь сльози мій рідний народ:
«Стережіться, панове, бо «брат у ворот».
Ви нам брати від слова «брати»,
У вас в крові – чуже хапати,
Хоч доволі є своїх і землі і неба,
Отакого брата мати – ворогів не треба.
А що з вами відбулось, діячі культури?
Як могли схвалити ви, кров, війну, тортури?
Ваші душі не торкнули наші горе й біди,
Й не спинили ви того, хто краде в сусіди,
А підтримали його стоголосим хором,
Продали як, на базарі, власні гідність й сором.
«Одобрямсом» догодити кожен з вас хотів,
І не дивно, бо у пеклі не лають чортів.
Де ж ви справжніми були – на сцені й з екрану,
Чи коли сипали сіль на болючу рану?
За це доведеться платити сповна,
Бо в кожного слова вага є й ціна.
Сто підписів ваших – це сльози дитини,
Це біль, це страждання, це чорні хустини.
Тож для нас віднині ви – небажані люди,
І колишнього визнання ніколи не буде.
Ще панове – підписанти, затямте урок, -
Від поваги до зневаги – лише один крок.
Ви ганебного листа дружно підписали,
І тим самим оцей крок успішно здолали.
На самкінець кілька слів ще додати мушу,
Вибачте, але те, що лягло на душу.
Вам ніколи не вдасться скорить Україну,
Це доводив не раз мій незламний народ.
Не зробить вам повік з України руїну
І з ганьбою піде «старший брат от ворот».
Незнищенні земля і народ наш чудесний,
Бо в час тяжкий недолі й боротьби
У нас народилася «Сотня Небесна»,
У вас – сотня сорому, зради й ганьби.
14.03.2014 Наталія Прохоренко
Зворушлива поезія Прохоренко Наталії Іванівни.
- Деталі
- Створено: Четвер, 17 квітня 2014, 09:59
И вновь дождями небо хмурится,
Ничто не повторяется и не проходит зря,
А мне опять так хочется зажмуриться
И улететь в тот день, - 8 октября.
1995 р.
За ухо на службу себя я веду
Понимая ее неизбежность,
Кружево мыслей плету на ходу
И вдруг, как сон, - сиреневая нежность.
Прощальной осени привет
Среди бумаг и кабинетной пыли.
Согрел мне душу астр букет,
Который вы несмело подарили.
1996 р.
На небо не взошла луна
И даже не шумели травы,
В тот день нестало Окуджавы.
И наступила тишина.
Да такая, что слышно падение волоса,
А мы стали намного бедней
Без его, чуть дрожащего голоса.
Он ненавязчиво учил друг другом восхищаться,
А ошибившись раз, уже не ошибаться.
Он говорил, что жизнь - прекрасные моменты
И призывал дарить друг - другу комплименты.
Советовал нам жить друг - друга потакая,
И доказал что жизнь короткая такая.
Памяті Небесної сотні
За нас полягла славна Сотня Небесна,
Аби сторозпята країна воскресла.
І хай затямлять карлики з Кремля, -
Україна до віку - це наша земля.
Хай памятає й межигірський хан
Про Божий суд і про Майдан.
А ми помолимось стослізно,
Запалим памяті свічу...
О Господи! Уже і в Україні
Постала з барикад Стіна Плачу.
Та пройде час - здолаємо руїни,
Вкарбуєм в память кожного зі ста.
І з рештою, прийде й для України
Той Третій день святий, як у Христа.
3.03.2014
Светлой памяті великого А.Соловяненко
Окраина Козина, тишина.
Смолою плачет старая сосна,
А рядом - молодые деревца
Хранят покой великого певца.
Ушел артист неповторимый,
Талантливый, всеми любимый.
Как много он при жизни не успел:
Недолюбил, не дожил, не допел.
Любимец публики, кумир.
Ему рукоплескал весь мир.
И стоя публика встречала
В Гранд-Опера и на сцене Ла-Скала.
А вот в отечестве родном -
Все словно в зеркале кривом, -
Здесь не в цене свои пророки,
Бал правят в нем бездарность и пороки ...
Молча стоим у могильной плиты,
Смотрят с портрета глаза чуть усталые.
Тихо на мрамор ложатся цветы -
Лббви и признанья цветы запоздалые.
04.2000г
Пусть годы волосы дерут за прядью прядь,
И грустно от того, что бестолку влюбляться,
Не страшно потерять уменье удивлять.
Страшнее потерять уменье удивляться.
Стало меньше тепла, ярких красок и света
Это значит - в плену мы у бабьего лета.
Оно пришло, чтоб подарить последнего тепла улыбки.
Ты помнишь, как тогда для нас
Желтой листвы прощальный вальс
Нам играли осенние скрипки.
10.09.2001г.
Промекає Коза своє останнє "ме",
На довго попрощаємось з Рогатою,
А естафету Мавпа перейме,
А би лиш не прийшла вона з гранатою.
27.12.2015
