Новини

Інтерв`ю з Іваном Сикундою в газеті "Народна Армія"

Загальновідомо: сильний солдат — ситий солдат. Як на мене, солдату байдуже, хто йому варитиме борщ — повар з погонами на плечах чи у хустині. Головне, щоб обід був ситним, поживним та... безпечним. Про це часто говорилося наприкінці 2007 року, коли на всіх солдатських кухнях змінилися господарі. Військово-продовольча служба, так би мовити, пішла у запас. Солдатський харч почали готувати підприємці.

Нині на ринку надання послуг війську з організації харчування працює шість підприємств. Нещодавно п’ять з них об’єдналися в Асоціацію харчових підприємств «Армія», яка прагне вдосконалити систему харчування військовослужбовців, водночас координуючи з цих питань господарську діяльність своїх підприємств. Про це ми вели бесіду з виконавчим директором Асоціації Іваном Сикундою (до речі, Іван Андрійович в минулому начальник Головного продовольчого управління тилу Міністерства оборони України. — Авт.).

— Ідея Асоціації виникла за вимушених обставин?

— Насамперед треба сказати, що зміна однієї системи харчування на іншу відбувалася без особливого супротиву. Бо зміни на солдатській кухні були на часі, особливо, якщо порівнювати з системою харчування у провідних арміях світу. Переваги нової системи організації харчування у війську були очевидними і нині лише підтверджуються. При цьому від виконання господарських функцій у Збройних Силах вивільнилось понад 4 тисячі посад військовослужбовців та працівників. Зважте: щодоби до виконання робіт в добовому наряді в їдальнях залучалося понад 5700 військовиків.

Однак результати експерименту із запровадження нової форми організації харчування у війську в 2003–2004 роках показали, що на нашому ринку послуг бракує підприємств, які організаційно та професійно готові до вирішення саме таких завдань. Проте в 2007 році без проведення необхідної попередньої підготовки рішення було прийняте і процес був запущений. Невдовзі Міноборони переконалося, що половина з більш ніж десяти підприємств-переможців конкурсу на право надання послуг з організації харчування виявилась організаційно, професійно та матеріально неготовою до роботи. Як наслідок — непоодинокі випадки харчових отруєнь військовослужбовців. Цілком логічно, що залишилось менше половини підприємств-переможців конкурсу 2007 року. З переходом на нову систему була частково скасована попередня система в частині управління процесом по вертикалі, забезпечення продовольством, посудом та майном, підготовкою кадрів. Не були змінені законодавча та нормативна бази, на яких має базуватися робота нової системи харчування. Як результат, нерідко вигравав тендер і той, хто крім офісу десь на квартирі, нічого не мав. Переважна більшість підприємців навчалася, пристосовувалась до нової справи безпосередньо в процесі. Ось тому солдат не відразу і відчув різницю у смаку борщу чи сервісі обслуговування, коли на кухню прийшли нові господарі. Маю з відповідальністю сказати, що в Україні на час введення нової системи харчування не було жодної компанії, яка б могла самотужки нагодувати військо. Треба було їх, так би мовити, ще виростити, удосконалити саму систему. Тож ідея створення Асоціації не могла не виникнути — час змусив.
— Що у цій системі пробуксовує?

— Потрібні поправки до чинного законодавства, яке створювалось під попередню систему організації харчування. Треба сказати, саме норми харчування переглядались 10 років тому. Зрозуміло, з поправкою на тодішні обставини. Згадаймо, в середині 90-х коштів на харчування війська виділялось не більше 20 відсотків від потреби. Решта продуктів надходила на забезпечення через заліки, векселя, вигрібали з Держрезерву. Зважаючи на таку нестабільну ситуацію, аби мати поле для маневру, прописали право заміни широкого асортименту одних продуктів іншими. Пам’ятаєте тодішній жарт, що м’ясо можна замінити на сіно? Для тієї системи такі «правила» не були загрозливими, бо планування харчування на тиждень здійснювалося фахівцями військової частини на підставі норм та наявних продуктів, а заміна одних продуктів іншими не призводила до фінансових втрат. Нині таке вільне трактування дає можливість різного роду маніпуляціям з плануванням та приготуванням їжі, зрозуміло, не на користь солдата.

— Чи не доцільніше було б запровадити єдине меню на тиждень для всього війська?

— Це певною мірою дисциплінувало би підприємців. Але треба враховувати, що є сезонні, регіональні особливості. Спочатку під таке меню треба підлаштувати систему забезпечення всіх підприємств–учасників ринку. Насамперед необхідно внести зміни до норм харчування. Зокрема, вважаємо за доцільне зменшити добову норму хліба з 850 до 500 грамів. Бо насправді стільки його не споживають. Натомість додати випічку, печиво. Ввести до норми макаронні вироби лише вищого гатунку. Чітко розписати, скільки і яких круп планувати на тиждень. А ще збільшити добову норму м’яса на 100–150 грамів. Додавати до овочевих закусок на обід ковбасні виро-би та шматок сала. І не тому, що це українська звичка. Вченими доведено, що саме у цьому продукті є незамінні амінокислоти, необхідні для розвитку молодого організму. І це лише окремі з наших пропозицій. Тут маю сказати ще ось про що. Я не можу погодитися з нинішнім поділом норм харчування для солдата–строковика та курсанта військового закладу. Це навіть певною мірою дискримінація. Бо фізіологічні потреби цих молодих людей однакові. Треба виходити з того, що людина має отримувати повноцінне харчування.

— Чого коштуватиме державі перехід від фіксованих, порційних норм харчування солдата до поширеної у багатьох арміях світу так званої системи шведського столу? І чи проблема лише у фінансах?

— Навряд чи хтось нині зможе назвати таку точну цифру. Вона буде постійно змінюватися разом з цінами на продукти та енергоносії. Але поки що ми не готові до такого переходу. Ні Міноборони як замовник, ні підприємці, ні навіть солдат. Ні психологічно, ні фінансово. Ми маємо пройти певний шлях, не оминаючи його етапів, багато в чому удосконалити нинішню систему харчування. Бо реально вона далека від ідеальної, чи хоча б прийнятної.

— Хто нині відстоює інтереси солдата, контролюючи, що і скільки подали йому на обідній стіл?

— На сьогодні єдиним документом, регламентуючим взаємини сторін (мається на увазі Міноборони та підприємство, що надає послуги. — Авт.), є договір, у якому прописано, що командир частини має щодня на кожний прийом їжі організувати контроль кількості отриманих продуктів, скажімо, на обід, їхню кулінарну обробку, закладення продуктів у котел та вихід порцій. Якщо хтось закине, мовляв, чи не забагато на командирські плечі, скажу: треба розуміти — ніхто, крім нього, не здійснюватиме такий контроль постійно, ретельно та об’єктивно. Інша річ, наскільки відповідально до цього ставляться самі командири на місцях. Контроль з боку комісій різних рангів не завжди ефективний. І багато в чому через некомпетентність у цих специфічних питаннях.

З іншого боку, солдат мав би і сам перевіряти принаймні повноту порції, бо контрольна вага є в кожній їдальні. Але нині у солдата ще не та психологія. Хіба що йому наказати це робити, щоб увійшло у звичку. Треба принаймні мати того професійного сержанта, якого ми хочемо бачити, і, думаю, він зможе прискорити процес зворотного контролю.

— Але не менш важливо тримати на контролі енергетичну цінність продуктів харчування для війська.

— Багато хто з посадовців, що працюють на цьому ринку, мало або взагалі не звертають увагу на це питання. А це перше, що необхідно контролювати. Все інше — вміння приготувати, подати... після.
Проте відповідні служби слідкують за енергоцінністю харчів хіба що час від часу. Тому часто необхідного результату так і не досягаємо.

— На проблемах в організації якісного харчування позначаються різкі стрибки цін на продукти харчування та енергоносії посеред року. Яким може бути захист від таких риночних катаклізмів у підприємців, залучених до організації харчування у війську?

— Досвідчений господар добре знає і чітко передбачає, що, коли і де закуповувати. Аби не зазнати втрат через різкі стрибки цін, овочі, крупи, борошно закуповують у сезон, за оптовою ціною. М’ясо вигідно у кризових ситуаціях купувати у Держрезерві. Найбільш упевнено у складних ситуаціях почуваються ті з підприємств, які мають власне виробництво. Так, деякі члени нашої Асоціації мають м’ясокомбінат, сільськогосподарське виробництво, бази переробки овочів. Я веду до того, що саме ті підприємства, які мають «живу», потужну виробничу базу, фінресурс, досвід, — вистоять перед непередбачуваними стрибками цін і утримаються на ринку послуг з організації харчування у війську. Зрозуміло, що підприємцю на руку укладати угоду з Міністерством оборони не на один рік, а на кілька. Тоді й угоду з постачальниками харчів можна укласти на дещо вигідніших умовах, передбачити розвиток підприємства тощо. З метою стимулювання підприємців працювати у солдатській їдальні краще, у військовому відомстві планують заключати угоди на період до 5 років.

У свою чергу Міноборони в подібних кризових ситуаціях не має права бути пасивним. Якщо ціни на харчі раптом сильно полізли вгору і вартість солдатської норми харчування вже відстає, треба домагатися внесення змін, адже законодавством передбачена можливість таких перерахунків щоквартально. Бо від зволікань у цьому потерпає насамперед солдат. До речі, нинішню вартість добової норми харчування — 17,6 гривні — справедливо було б збільшити ще від початку року.

Крім того, треба думати, як і на чому зекономити. А за розумного підходу це цілком можливо. Якщо, наприклад, частина з півночі країни їде на навчання до Криму, то не обов’язково брати з собою і її кухарів з обозом, — продовольче забезпечення підрозділу можна передати колегам з кримського регіону. Очевидна економія на транспортних видатках, оплаті відряджень...

Розмову вів Роман ДРАПАК,
«Народна армія»

Додати коментар


Захисний код
Оновити